Висоцький у Кременчуці: «Та що ж вони з мене шпигуна аргентинського роблять?!»

Про українське коріння роду великого барда, поета й актора Володимира Семеновича Висоцького давно відомо всім шанувальникам творчості цієї легендарної особистості. У 1918 році в Києві була популярна приказка: «Цукор Бродського, чай Висоцького, Росія – Троцького». Висоцькі в дореволюційний час вважалися одним із найбільш відомих купецьких родів і займалися постачанням, розфасовкою та продажем чаю. Дід Висоцького, Володимир Семенович, не успадкував бізнес родичів - у 1911 році він приїхав з Бреста-Литовського до Києва здобувати освіту. Він навчався в юридичному, комерційному інститутах, а пізніше закінчив ще й Київський інститут народного господарства.

Тут він познайомився з Іриною Олексіївною - майбутньою медсестрою, жагучою брюнеткою з палаючими очима. У 1915 році у молодої сімейної пари народився син Семен - батько поета. У 1918 році - син Олексій. Незабаром до Києва переїхав і брат Володимира Семеновича, Леон - винахідник фруктових ароматів, спеціальних розчинів для покриття шкіри, барвників і мила без жирів.

Революційні потрясіння змусили братів шукати своє місце під сонцем - треба було годувати сім'ї. Вони створили майстерню театрального гриму, яка за часів НЕПу перетворилася на косметичне підприємство. Але в 1928 році НЕП закінчився. На підприємстві Висоцьких був поставлений хрест. У 1932 році сім'я розпалася. Володимир Семенович зі старшим сином Семеном поїхав до Москви (де хлопчика чекала військова кар'єра). А Ірина Олексіївна з молодшим сином залишилася в Києві. Їй довелося освоїти професію косметолога. Незабаром Ірина Олексіївна стала однією з найбільш знаменитих майстринь Києва, працюючи в престижному салоні краси на Хрещатику і обслуговуючи дружин, доньок і коханок високопоставлених радянських чиновників. Володимир Висоцький під час кожних гастролей у Києві провідував бабусю.

Та мало хто знає, що шляхи співака проходили і через Полтавщину. Наше місто стало одним iз небагатьох в Україні (ще — Київ і Одеса), де Володимир Семенович Висоцький поповнив золотий архів своїх численних домашніх, «кухонних» концертів. Любительська фонограма запису, зробленого 14 червня в Кременчуці, тепер добре відома колекціонерам... А на будинку по вулиці 1905 року з’явилася меморіальна дошка: «У цьому будинку в 1975 році зупинявся поет і співак Володимир Висоцький».

Якось у середині 70–х років минулого століття комсомольські активісти Кременчука вирішили запросити Володимира Висоцького у своє місто на гастролі. Задум, як на ті часи, дуже сміливий. І хоча зіркових гостей тут ніколи не бракувало, та очікування Висоцького ще більше згуртувало місцеву молодь і довго утримувало піднесену атмосферу в місті.

Десь півроку їздили до поета в Москву, умовляли, та він спочатку і слухати не хотів. Виходячи з власного досвіду, не дуже вірив, що дозволять виступи, та й часу не міг ніяк виділити: гастролі, зйомки, записи... Зрештою, Висоцький знайшов «вікно» і пообіцяв приїхати на два-три дні.

Окрилені звісткою організатори почали підготовку до виступів. У ЦК комсомолу республіки заручилися підтримкою, домовилися з Палацом культури, щоб на кілька днів там відмінили заплановані спектаклі. Репертуар узгодили — всі пісні патріотичні, на тему війни, без «крамоли»... Афіш не розклеювали, розповсюдили 10 тисяч квитків iз розрахунку на десять концертів, здебільшого серед молодіжного активу. Але що тут почалося! Звідусіль посипалися дзвінки з проханням виділити місця — з Полтави, Харкова, Донецька, Києва…

Та що менше залишалося часу до приїзду Висоцького, то напруженішою і гнітючішою ставала атмосфера. Поета зустріли у Борисполі. Він прилетів зі своїм продюсером Яковом Безродним і ще одним молодим актором, який мав грати у фрагментах на теми пісень про війну. Наступного дня мав відбутися перший концерт. Але з обкому партії зателефонували першому секретареві міськкому Кременчука Михайлові Козенку з різким запитанням: «Що це ви надумали, хто вам дозволив?!!» На що Козенко відповів: «Якщо ви хочете відмінити концерти — відміняйте. Але тоді піднімайте міліцію і поясніть людям, у чому причина...». Після цього в Полтаві трохи заспокоїлися — концерти не відмінили. Та Михайло Козенко, щоб перестрахуватися, поспіхом провів засідання бюро міськкому партії i про всяк випадок оголосив ініціаторам концертів догану, щоб доповісти «нагору», що «заходи вжито».

 Та, на жаль, влада цим не обмежилась. Уже перед початком першого концерту організаторів терміново викликали в приймальню секретаря міськкому, з гнівної тиради якого можна було зрозуміти одне: концертів не буде. Як виявилось пізніше, йому телефонував сам секретар ЦК партії з ідеології Євген Маланчук...

Один із організаторів концертів, перший секретар Кременчуцького міськкому комсомолу Микола Гусєв, узяв на себе сміливість повідомити неприємну новину Висоцькому. Поет, побачивши Миколу Гусєва, одразу про все здогадався: «Чого такий кислий прийшов?». Дізнавшись, що ЦК партії заборонив концерти, Висоцький гірко посміхнувся: «Та що ж вони з мене шпигуна аргентинського роблять?!»

 Коли неприємні емоції трохи вгамувалися, Гусєв запросив Висоцького до себе додому на чай. Ішли пішки через центр, понад Дніпром. Дорогою артист розпитував про місто, цікавився його історією. Деякі люди, хоч і з обережністю ставилися до постаті Володимира Семеновича, все ж упізнавали знаменитість і озиралися: «Невже він?». Дві дівчини аж зупинилися, а Микола Гусєв, не стримавшись, сказав: «Так, так, це він!». Прийшовши додому до комсомольського працівника, гості сіли за стіл. Володимир Висоцький не став пити кременчуцького пива, тільки трохи пригубив і похвалив місцевий хмільний напій.

Під час товариського зібрання справа непомітно дійшла до найцікавішого – кременчужани попросили відомого гостя заспівати. «Ні, вибачте, я зараз не налаштований, та й гітари під рукою немає...», – спробував відмовитися артист. Тоді один iз комсомольських активістів миттю сів у машину і привіз інструмент iз готелю. А Микола Гусєв, не вагаючись, дістав новий магнітофон «Днепр», до якого і сам ще не призвичаївся, тож налаштовувати звук йому допомагав Володимир Семенович. Згодом ту плівку передадуть у музей Висоцького. До речі, на цьому аматорському записі чути ремарки співака: «Коля, тихіше, тихіше...». Коли ж дійшла черга до пісні «Кругом п’ятсот», або «Дорожня історія», гості попросили замість «МАЗ» заспівати ... «КрАЗ». А він у відповідь: «Та якось незручно, що в дорозі ваш КрАЗ застряг...». Зрештою, Висоцький погодився: «Та можна і КрАЗ підставити, все-одно римується...» І заспівав на прохання: «Дорога, а в дорозі КрАЗ, який  по вуха аж зав’яз...»

 За столом артист говорив про різне, але стримано і ненав’язливо. Він говорив, що, на відміну від України, у Росії, особливо за Уралом, йому ніколи не забороняли виступи. А на Далекому Сході партійні начальники навіть особисто возили його на кораблі, на підводні човни. Потім з’являлися чудові пісні на ці теми. Щодо Полтавщини, то все дивувався, як його взагалі насмілилися запросити в місто над Дніпром.
Згодом до товариської бесіди приєднався ще заступник голови міськвиконкому Соколов. Трохи підпивши, просто в лоб запитав: «Володю, ти ось скажи, а навіщо тобі ця Марина Владі?». Той спокійно відповів: «Ну, кожна людина когось кохає. Ось і я побачив її і — загинув...» На той час навіть чути таке було неймовірною фантастикою!

З моменту зірваного концерту минуло два дні. За цей час співакові організували прогулянку на катері, показували Кременчуцьку ГЕС. Йому сподобався Дніпро і він навіть здивовано вигукнув: «Ніколи не думав, що Дніпро — така велика річка...»

Перед від’їздом гостей перший секретар Кременчуцького міськкому комсомолу викликав бухгалтера, щоб якось заплатити москвичам. Вони ж не винні, що концерти не відбулися. І хоч це були незаплановані витрати, та організатори постаралися оформити все як годиться. Видали їм близько тисячі карбованцiв на трьох, за що вони розписалися у відомості. Провели у Бориспіль, ще безліч разів перепрошували і розпрощалися. Пізніше з ревізійною фінансовою перевіркою в Кременчуцький міськком комсомолу приїхала завідувач сектору із ЦК комсомолу України. Дуже принципова жінка була. Після її «нальотів» бувало, що й перших секретарів знімали з роботи. Тож у Миколи Гусєва неспокійно було на душі — що сказати, чим прикрити такі витрати? На щастя, все обійшлося. Подивившись фінансові документи, дійшла до прізвища Висоцький, перегорнула листок і... пішла далі.

Цікавою видалася й історія, пов’язана з квитками на скасований концерт Висоцького. Організатори заходу  оголосили, що всі, хто хочуть, можуть здати квитки і забрати гроші назад. Але сталося несподіване: близько половини людей залишили їх собі на пам’ять. Уже згодом, після смерті Висоцького, кременчужани запросили виступити у Палаці культури КрАЗу артистів із Театру на Таганці – з умовою, що придбані на Висоцького квитки будуть безплатною перепусткою на виставу. Однак скільки саме людей скористалися цією пропозицією, організатори не перевіряли…
Матеріал підготував Валерій Анікеєнко

Читайте также

Записей не найдено.

комментарии
comments powered by Disqus